Личный кабинет
ХОЛОКСАН 1 г порошок для приготовления ин. р-ра фл. №1
rx
Код товара: 27968
Производитель: Baxter Oncology (Германия)
25 700,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 07.04.2026
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Hollosan 1 g
Холоксан 1 г
Композиция:
Активное вещество : ifosfamide;
1 флакон содержит ифосфамид 500 мг или 1 г, или 2 g.
Дозировка формы. Порошок для инъекционного раствора.
Основные физико -химические свойства: белый порошок в флаконах для инъекции прозрачного бесцветного стекла с объемом 20 мл, 30 мл или 50 мл с резиновыми заглушками, коричневыми защитными веками, коричневыми алюминиевыми кольцами.
Фармакотерапевтическая группа.
Противоопухолевые агенты. Алкилирующие соединения, аналоги азота и зародыша.
ATH CODE L01A A06.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Ифосфамид является цитотоксическим веществом из группы оксазафосфоринов. Химически это связано с азотистым IPT и является синтетическим аналогом циклофосфамида.
Ифосфамид неактивно in vitro и активируется in vivo в основном в печени из-за микросомальных ферментов, трансформируя в 4-гидрокси-ипрохосфамид, который находится в равновесии с его таутомерным альдофамидом. Альдофосфамид спонтанно зависит от акролеина и алкилирующего метаболита изофосфамида. Акролеин вызывает утотоксический эффект ифосфамида. Альтернативно, метаболизм - это окисление и сделка боковых цепей хлорэтил.
Цитотоксический эффект ифосфамида является следствием взаимодействия между его алкилирующими метаболитами и ДНК. Преобладающей точкой атаки является фосфодиэфирные мосты ДНК. Результатом алкилирования является разрыв и адгезия поперечных связей нитей ДНК.
В клеточном цикле переноса через фазу G 2 замедляется. Цитотоксический эффект не характерен для определенной фазы клеточного цикла, но он характерен для клеточного цикла.
Поперечная резистентность не может быть исключена, главным образом, с структурно связанными цитостатическими веществами, такими как циклофосфамид, а также с другими алкилируемостью. С другой стороны, известно, что опухоли, которые могут быть устойчивы к циклофосфамиду или рецидивам после обработки циклофосфамидом, часто ответственны за лечение ифосфамидом.
Фармакокинетика.
Существует линейная связь между концентрацией в плазме и дозой ифосфамида. Кровавая связывание низкое. Объем распределения приблизительно соответствует объему жидкости всего тела. При внутривенном введении ифосфамид обнаруживается в органах и тканях через несколько минут.
Ифосфамид может транслировать барьер крови -мозга без изменений в отношении активных метаболитов, этот вопрос все еще обсуждается. Не существует подтвержденных данных о прохождении ифосфамида через плаценту или ее экскрецию в грудное молоко. Из -за тератогенности ифосфамида, подтвержденной исследованиями на животных и его структурном сходстве с циклофосфамидом, следует ожидать, что ифосфамид также проходит через плаценту и возбуждается в грудном молоке.
Период полураспада ифосфамида и его 4-гидроксиметаболит из плазмы крови варьируется от 4 до 7 часов.
Ифосфамид и его метаболиты выделяются в основном по почках. Когда фракционная доза вводится 1,6-2,4 г/м 2 тела/день в течение трех дней подряд-57 %, а с высокой однократной дозой 3,8-5 г/м 2 поверхности тела-80 % введенной дозы выделяется в форме метаболитов или неизменного ифосфамида в течение 72 часов. Количество неметаболизированного ифосфамида достигает 15 % и 53 % соответственно.
Клинические характеристики.
Индикация.
Опухоли яичек
В комбинированной химиотерапии пациентов с широко распространенными опухолями стадий II-IV в соответствии с классификацией TNM (международная классификация злокачественных опухолей) (сперма и неземин), которые вообще не реагировали на первичную химиотерапию.
Карцинома шейки матки (карцинома шейки матки)
Паллиативная комбинированная химиотерапия с цисплатином/ифосфамидом (без дополнительных комбинированных препаратов) карциномы стадии B -матки IV B в соответствии с классификацией Международной федерации акушерства и гинекологии (FIGO) (если радикальное лечение не является хирургическим или радикальным).
Рак молочной железы
В качестве паллиативной терапии для широко распространенного устойчивого или рецидивирующего рака молочной железы.
Неаллеровая клеточная бронхиальная карцинома
В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии у пациентов с неоперабельными или метастатическими опухолями.
Клеточная бронхиальная карцинома Rivne
Как часть комбинированной химиотерапии.
Саркомы мягких тканей (включая остеосаркому и рабдомиосаркомму)
В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии рабдомиосаркомы или остеосаркомы в случае неэффективности стандартного лечения. В качестве монотерапии или в комбинированной химиотерапии других саркасов мягких тканей в случае неэффективности хирургической и лучевой терапии.
Саркома Джуинг
Как часть комбинированной химиотерапии с неэффективностью первичной цитостатической терапии.
Не -ходжкинские лимфомы
В составе комбинированной химиотерапии пациентов с высококачественными лимфомами Non -Hodgkin, которые вообще не реагировали и не реагировали на первичную терапию. Как часть комбинированной терапии пациентов с рецидивирующими опухолями.
Болезнь Ходжкина
Для лечения пациентов с болезнью Ходжкина, в первую очередь, с прогрессирующим курсом или в начале рецидива (продолжительность полной ремиссии менее одного года), после плохой химиотерапии или радиохимиотерапии при установленных способах комбинированной химиотерапии, такой как протокол шахты.
Противопоказание.
Ифосфамид противопоказан пациентам с:
- известная гиперчувствительность к ифосфамиду или к любому из его метаболитов и других компонентов препарата;
- Тяжелые расстройства функции костного мозга (особенно пациентов, которые ранее подвергались цитотоксическому лечению или лучевой терапии);
- воспаление мочевого пузыря (цистит);
- нарушение функции почек и/или обструкция мочевыводящих путей;
- Острые инфекции.
Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий.
Планируемое сопутствующее или последовательное использование других лекарств или методов лечения, которые могут повысить вероятность или тяжесть токсических эффектов (из -за фармакодинамических или фармакокинетических взаимодействий), требует тщательной индивидуальной оценки ожидаемой выгоды и рисков.
Состояние пациентов, получающих такие комбинации, следует тщательно контролироваться на наличие признаков токсичности, чтобы обеспечить своевременное вмешательство.
Состояние пациентов, получающих лечение ифосфамидом и лекарствами, которые снижают его активацию, следует контролировать для потенциального снижения терапевтической эффективности и необходимости коррекции дозы.
- Иелотоксичность следует учитывать в результате взаимодействия с другими цитостатическими препаратами или лучевой терапией, такими как аллопуринол или гидрохлоротиазид.
- Следует ожидать, что ифосфамид -иммуносупрессивный эффект уменьшит реакцию на вакцины. Вакцинальные инфекции могут развиваться при введении живых вакцин.
- Производные к кумарину: у пациентов, получавших ифосфамид и варфарин, увеличение числа международных нормализованных соотношений). Одновременное введение ифосфамида варфарином может усилить антикоагулянт последнего и, таким образом, увеличить риск кровоизлияния.
- Сопутствующее использование нефротоксических препаратов, таких как цисплатин, аминогликозиды, ацикловир, карбоплатин или амфотерицин B, может усилить нефротоксический эффект ифосфамида.
- ЦНС можно наблюдать, если ифосфамид используется одновременно, например, с противорвозными агентами, нейролептиками, транквилизаторами, лекарствами, селективными ингибиторами обратного серотонина, трициклических антидепрессантов или антигистамин). Вышеуказанные препараты следует использовать с крайней осторожностью в случае индуцированной ифосфамидой энцефалопатии, и, если возможно, вообще вообще.
- Лечение ифосфамидом может усилить гипогликемический эффект сульфонилмочевины.
- Aprpitant: Отчеты указывают на повышенную нейротоксичность в результате использования ифосфамида у пациентов, получающих профилактическое лечение с помощью противорвотного априпитанта, который одновременно является индуктором и умеренным ингибитором CYP 3A4. В случае предварительного или сопутствующего лечения необходимо учитывать возможность увеличения образования метаболитов, ответственных за развитие цитотоксичности и других типов токсичности (в зависимости от индуцированных ферментов).
- Ингибиторы CYP 3A4: восстановление активации и метаболизма ифосфамида может влиять на эффективность лечения ифосфамидом. Ингибирование CYP 3A4 также может привести к увеличению образования метаболитного ифосфамида, связанного с развитием ЦНС и нефротоксичности. Ингибиторы CYP 3A4 включают флуконазол, итраконазол, кетоконазол, сорафениб.
- Индукторы печеночных и внепеченочных микро -амальных ферментов (например, цитохромовые ферменты P450). Необходимо принять во внимание возможность повышения формирования метаболитов, ответственных за развитие цитотоксичности и других типов токсичности (в зависимости от индуцированных ферментов), в случае предварительного или сопутствующего лечения препаратами, такими как карбамазепин, кортикостероиды, приготовления Святого Иоанна, фенобарбиталь.
- Гематотоксичность и/или потенциал иммуносупрессии могут быть результатом сопутствующего использования с ингибиторами ACE, поскольку они могут вызывать лейкопения и агранулоцитоз; карбоплатин, который может привести к увеличению нефротоксичности; Цисплатин - индуцированная цисплатином потеря слуха может ухудшаться во время сопутствующей терапии ифосфамид; Натализумаб.
- Увеличение кардиотоксичности может быть результатом совместного эффекта ифосфамида и, например, антрациклинов, облучения сердца.
- Увеличение легочной токсичности может быть результатом ифосфамида суставов и, например, амиодарона, G-CSF, GM-CSF (колониальный стимулирующий фактор гранулоцитов, колониатезимулирующий фактор гранулоцитов и макрофагов).
- Повышенный риск развития геморрагического цистита может быть результатом суставного эффекта ифосфамида и, например, буульфана, облучения мочевого пузыря.
- Повышенное терапевтическое действие и токсичность в случае сопутствующего использования хлорпромазин триоидотиронин или ингибиторов альдегидрогеназы, таких как дисульфирам (антабус).
- Потенциал для опорно -двигательного эффекта суктуальности.
- Алкоголь: у некоторых пациентов алкоголь может увеличить тяжесть и опомидированной тошноты и рвоты.
- Доцетаксел: увеличение частоты желудочно -кишечной токсичности сообщалось, когда она использовалась для вливания доцетаксела.
- Тамоксифен: сопутствующее использование тамоксифена и химиотерапия может увеличить риск тромбоэмболических осложнений.
- Иринотекан: снижение уровня активного метаболита иринотекана.
Ифосфамид может усилить проявления кожных реакций во время лучевой терапии.
Грейпфруты содержат вещество, которое может снизить активацию а и фосфамида и, следовательно, его эффективность. По этой причине пациенты, получающие лечение ифосфамидом, должны избегать потребления грейпфрутов или грейпфрутового сока.
Особенности приложения.
У некоторых пациентов факторы риска развития токсических эффектов и его последствий, описанные в этом и в других разделах, могут быть равны противопоказаниям. В таких ситуациях требуются индивидуальная оценка риска и ожидаемые преимущества от использования препарата. В случае нежелательных реакций, в зависимости от их тяжести, может потребоваться изменение дозировки или остановки лечения.
Миелосупрессия, иммуносупрессия, инфекция
Лечение ифосфамидом может вызвать миелосупрессию и значительное ингибирование иммунных реакций, что может привести к развитию тяжелых инфекционных заболеваний. Были сообщения о смертельных последствиях, связанных с развитием миелосупрессии в результате использования ифосфамида.
Миелосупрессия, вызванная использованием андфосфамида, может привести к развитию лейкопении, нейтропении, тромбоцитопении (связанной с повышенным риском кровотечения) и анемии.
Ифосфамид обычно сопровождается дальнейшим уменьшением количества лейкоцитов. Максимальное уменьшение количества лейкоцитов обычно происходит примерно за вторую неделю. Тогда количество лейкоцитов снова увеличивается.
Развитие тяжелой миелосупрессии должно быть особенно ожидаемо у пациентов, которые ранее получали лечение и/или получают сопутствующую химиотерапию/гематотоксические препараты и/или лучевую терапию. Сопутствующее использование других иммунодепрессантов может увеличить тяжесть иммуносупрессии, вызванной ифосфамидом (см. Раздел « Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействий» ) .
Риск развития миелосупрессии зависит от дозы препарата и увеличивается в случае одной высокой дозы по сравнению с дробным введением препарата.
Риск развития миелосупрессии у пациентов с сниженной функцией почек.
Тяжелая иммуносупрессия привела к развитию серьезных, иногда смертельных инфекций. Были также сообщения о сепсисе и септическом шоке. Инфекции, о которых сообщалось в связи с использованием ифосфамида, включают пневмонию, а также другие бактериальные, грибковые, вирусные и паразитические инфекции.
Может возникнуть реактивация скрытых инфекций. Пациенты, которые получали лечение ифосфамидом, сообщили о реактивации различных вирусных инфекций. Инфекционные заболевания должны рассматриваться надлежащим образом.
В некоторых случаях нейтропения может быть подходящей (по усмотрению врача, который назначает лечение) профилактику антимикробной препараты.
В случае нейтропенической лихорадки следует назначать антибиотики и/или противогрибковые препараты.
Рекомендуется тщательный мониторинг гематологических параметров. Количество лейкоцитов, тромбоцитов и уровней гемоглобина следует определить перед каждым использованием препарата и через определенные интервалы после препарата.
Ифосфамид следует использовать с осторожностью у всех пациентов с тяжелой дисфункцией функции костного мозга, тяжелой иммуносупрессией и в присутствии инфекции.
Токсическое влияние на центральную нервную систему, нейротоксичность
Ифосфамид может вызывать токсическое воздействие на ЦНС и привести к развитию других нейротоксических эффектов.
Проявления токсических эффектов на ЦНС, о котором сообщалось во время лечения ифосфамидом, включают путаницу, сонливость, которые, галлюцинации, зрение, психотическое поведение, экстрапирамидные симптомы, недержание мочи, судороги.
Также сообщалось о периферической невропатии, связанной с использованием ифосфамида.
Нейротоксический эффект ифосфамида может возникать в течение периода от нескольких часов до нескольких дней после первого введения препарата и в большинстве случаев исчезает в течение 48-72 часов после остановки и ифосфамида. Симптомы могут сохраняться в течение более длительного времени. Иногда восстановление было неполным. Были сообщения о смертельных последствиях, связанных с токсическим эффектом препарата на ЦНС.
Были случаи повторения токсического воздействия препарата на ЦНС после нескольких обычных курсов лечения.
Токсическое влияние препарата на ЦНС сообщалось очень часто, и, по -видимому, этот эффект зависит от дозы препарата.
Другие факторы риска, которые были продемонстрированы или указаны в публикациях, включают нарушенную почечную функцию, увеличение креатинина в сыворотке; Низкий уровень сывороточного альбумина; печеночная дисфункция; Низкие уровни билирубина, низкий уровень гемоглобина, снижение лейкоцитов; ацидоз, низкий уровень бикарбонатов сыворотки;
Электролитный дисбаланс, гипонатриемия и неадекватная секреция ADG (вазопрессин), водный интоксикация, низкое потребление жидкости; Наличие метастазов в мозге, предыдущая болезнь ЦНС, облучение мозга; церебральный склероз, периферический сосудистый; присутствие опухоли в нижней части живота, массивное заболевание органов живота; неудовлетворительное общее состояние, пожилой возраст, детство; ожирение, женский пол, индивидуальная тенденция; Взаимодействие с другими препаратами (такими как априпитант, ингибиторы CYP 3A4), алкоголь, злоупотребление наркотиками или предварительное лечение цисплатином.
Нейротоксичность часто проявляется у пациентов без выявленных факторов риска.
В случае риска токсического воздействия препарата на ЦНС и другие нейротоксические эффекты требуется тщательный мониторинг состояния пациента.
В случае энцефалопатии использование и фосфамида должно быть прекращено; Повторное представление о препарате противопоказано.
Публикации сообщили о успешном и неудачном использовании метиленового синего для лечения и профилактики энцефалопатии, связанной с использованием ифосфамида.
Из -за потенциала для развития дополнительных эффектов лекарства ЦНС (такие как противорвотные, седативные, наркотические или антигистаминные препараты) следует использовать с крайней осторожностью или, при необходимости, их использование следует остановить в случае энцефалопатии, вызванной использованием инфосфамида.
Кардиотоксичность, использование препарата у пациентов с болезнями сердца
Прояви кардіотоксичності, про які повідомлялося при лікуванні іфосфамідом, включають надшлуночкову або шлуночкову аритмії, у тому числі передсердну/надшлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь, шлуночкову тахікардію без пульсу; зниження вольтажу QRS-сегмента і зміни ST-сегмента або Т-хвилі; токсичну кардіоміопатію, що призводить до розвитку серцевої недостатності із застоєм і артеріальною гіпотензією; ексудативний перикардит, фібринозний перикардит і епікардіальний фіброз.
Надходили повідомлення про розвиток пов'язаної із застосуванням іфосфаміду кардіотоксичності з летальними наслідками.
Ризик розвитку кардіотоксичних ефектів залежить від дози препарату. Він підвищений у пацієнтів, які отримували попереднє або супутнє лікування іншими кардіотоксичними препаратами або променевою терапією в ділянці серця, і, можливо, у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Особливу обережність слід проявляти при застосуванні іфосфаміду пацієнтам із факторами ризику розвитку кардіотоксичності і пацієнтам з існуючими раніше хворобами серця.
Ниркова і уротеліальна токсичність
Іфосфамід чинить нефротоксичну і уротоксичну дію.
Клубочкову і тубулярну функції нирок потрібно оцінити і перевірити до початку терапії, а також під час і після лікування.
Осад сечі необхідно регулярно перевіряти на наявність еритроцитів та щодо інших ознак уро/нефротоксичності.
Рекомендується проведення ретельного клінічного моніторингу біохімічних показників сироватки крові та сечі, включаючи фосфор, калій, а також інших лабораторних показників, придатних для виявлення нефротоксичності та уротеліальної токсичності.
Потрібно застосовувати, як показано, відповідну замісну терапію.
Нефротоксичні ефекти
Випадки ниркового паренхіматозного і тубулярного некрозу були зареєстровані у пацієнтів, які отримували лікування іфосфамідом.
Випадки порушення функції нирок (клубочкової і тубулярної) після введення іфосфаміду є дуже частими. Прояви включають зниження швидкості клубочкової фільтрації та підвищення сироваткових рівнів креатиніну, протеїнурію, ензимурію, циліндрурію, аміноацидурію, фосфатурію і глюкозурію, а також нирковий тубулярний ацидоз. Повідомлялося також про випадки синдрому Фанконі, ниркового рахіту і уповільнення росту у дітей, а також про випадки остеомаляції у дорослих.
Дисфункція дистальних канальців порушує здатність нирок концентрувати сечу.
У разі застосування іфосфаміду повідомлялося про розвиток синдрому, що нагадує SIADH (синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону).
Під час лікування, а також впродовж місяців або навіть років після припинення лікування можуть стати очевидними канальцеві ушкодження.
Клубочкова або канальцева недостатність може минути з часом, залишитися стабільною або прогресувати протягом декількох місяців або років навіть після завершення лікування іфосфамідом. Були зареєстровані випадки гострого тубулярного некрозу, гострої ниркової недостатності, хронічної ниркової недостатності, яка була вторинною стосовно лікування іфосфамідом; також був задокументований випадок нефротоксичності з летальним наслідком.
Ризик розвитку клінічних проявів нефротоксичності збільшується у зв'язку з, наприклад, високими кумулятивними дозами іфосфаміду; порушеннями ниркової функції, які існували раніше; попереднім або одночасним лікуванням потенційно нефротоксичними препаратами; молодшим віком дітей (особливо до 5 років); зниженням резерву нефронів як у пацієнтів з пухлинами нирок, так і у пацієнтів, у яких проводилося опромінювання нирок або була виконана одностороння нефректомія.
Ризики і переваги, очікувані від лікування іфосфамідом, повинні бути ретельно зважені при розгляді питання про застосування іфосфаміду пацієнтам із порушеннями функції нирок, які існували раніше, або зі зниженим резервом нефронів.
Уротеліальні ефекти
Застосування іфосфаміду пов'язане з розвитком уротоксичних ефектів, які можна зменшити шляхом профілактичного застосування месни.
Прояви уротоксичності в результаті застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, включають геморагічний цистит (у тому числі тяжкі форми, що супроводжуються виразками і некрозом), гематурію, яка може бути тяжкою, ознаки уротеліального подразнення (наприклад, сечовипускання, що супроводжується болем, відчуття неповного випорожнення сечового міхура, часте сечовипускання, ніктурія, нетримання сечі), а також розвиток фіброзу сечового міхура, зниження ємності сечового міхура, розвиток телеангіектазії, рецидивуючої гематурії і ознак хронічного подразнення сечового міхура.
Були зареєстровані випадки пієліту і уретериту внаслідок застосування циклофосфаміду.
Повідомлялося про виникнення геморагічного циститу, що вимагає переливання крові у результаті застосування ізофосфаміду. У разі застосування циклофосфаміду повідомлялося про випадки уротеліальної токсичності з летальним наслідком, а також про необхідність цистектомії через розвиток фіброзу, кровотечі або вторинних злоякісних новоутворень.
Досвід роботи з циклофосфамідом показав, що гематурія зазвичай проходить через кілька днів після припинення лікування, однак вона може і зберігатися.
Ризик розвитку геморагічного циститу залежить від дози препарату і збільшується у разі застосування окремих високих доз порівняно з таким при фракційному введенні препарату.
Надходили повідомлення про випадки геморагічного циститу після застосування одноразової дози іфосфаміду.
Якщо цистит, який супроводжується мікрогематурією або макрогематурією, спостерігається під час лікування препаратом Холоксан ® , лікування слід перервати до нормалізації стану пацієнта.
Перед початком лікування необхідно виключити або усунути всі види обструкцій сечових шляхів (див. розділ «Протипоказання» ).
З метою прискорення діурезу для зниження ризику токсичної дії препарату на сечовивідні шляхи під час або відразу після введення препарату в організм повинна надходити (внутрішньо або у вигляді інфузії) адекватна кількість рідини.
Для профілактики геморагічного циститу іфосфамід необхідно застосовувати у поєднанні з препаратом месна.
Іфосфамід слід застосовувати з обережністю абсолютно всім пацієнтам з активними інфекціями сечовивідних шляхів.
Променева терапія в минулому чи супутньо застосовувана променева терапія для лікування захворювань сечового міхура або лікування бусульфаном можуть збільшити ризик розвитку геморагічного циститу.
Генотоксичність
Іфосфамід чинить генотоксичну і мутагенну дію на чоловічі і жіночі статеві клітини. Таким чином, жінкам і чоловікам рекомендується уникати зачаття під час терапії іфосфамідом.
Чоловікам рекомендується використовувати надійні засоби контрацепції протягом 6 місяців після закінчення терапії.
Дані, отримані у ході проведення на тваринах досліджень циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, показують, що вплив препарату на ооцити під час фолікулярного розвитку може призвести до зниження частоти випадків імплантацій і життєздатної вагітності та до підвищення ризику вад розвитку. Цей ефект слід враховувати у разі передбачуваного запліднення або вагітності після припинення терапії іфосфамідом. Точна тривалість розвитку фолікулів у людини невідома, але може тривати більше ніж 12 місяців.
Вплив на фертильність
Іфосфамід впливає на оогенез і сперматогенез. Надходили повідомлення про випадки аменореї, азооспермії і стерильності в обох статей.
Розвиток стерильності, імовірно, залежить від дози іфосфаміду, тривалості терапії, а також від стану функції статевих залоз під час лікування. У деяких пацієнтів стерильність може бути необоротною.
Пацієнти жіночої статі
У пацієнток, які отримували лікування іфосфамідом, повідомлялося про випадки аменореї. Крім того, у разі застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, повідомлялося про випадки олігоменореї.
Ризик тривалої аменореї, спричиненої хіміотерапією, збільшується у жінок старшого віку.
У дівчат, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, можуть нормально розвиватися вторинні статеві ознаки зі збереженням регулярного менструального циклу.
У дівчат, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, згодом відтворюється здатність до зачаття.
Дівчата, у яких функція яєчників після завершення лікування була збережена, мають підвищений ризик розвитку передчасної менопаузи.
Пацієнти чоловічої статі
У чоловіків, які одержували лікування іфосфамідом, може розвинутися олігоспермія або азооспермія.
Сексуальна функція і лібідо, як правило, у цих пацієнтів не порушуються.
У хлопчиків, які отримували лікування іфосфамідом у препубертатному віці, можуть нормально розвиватися вторинні статеві ознаки, але при цьому можливі олігоспермія або азооспермія.
Може спостерігатися деякий ступінь атрофії яєчок.
У деяких пацієнтів азооспермія може бути оборотною, але відновлення функції сперматогенезу можливе протягом декількох років після припинення терапії.
Легенева токсичність
У разі лікування іфосфамідом були зареєстровані випадки інтерстиціального пневмоніту та фіброзу легенів. Також повідомлялося про інші форми легеневої токсичності. Були зареєстровані випадки легеневої токсичності, яка призводила до розвитку дихальної недостатності, а також до летальних наслідків.
Вторинні злоякісні новоутворення
Як і у всіх інших випадках цитотоксичної терапії, лікування іфосфамідом характеризується ризиком виникнення вторинних пухлин і їх провісників у вигляді віддалених ускладнень.
Ризик мієлодиспластичних змін із прогресуванням деяких із них до гострих лейкозів, збільшується. Інші злоякісні новоутворення, про які повідомлялося після застосування іфосфаміду або схем лікування з іфосфамідом, включають лімфому, рак щитовидної залози і саркоми.
Вторинні злоякісні новоутворення можуть розвинутися через декілька років після припинення хіміотерапії.
Про виникнення злоякісних новоутворень також повідомлялося після впливу in utero циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів.
Венооклюзивне захворювання печінки
У разі застосування хіміотерапії, яка включала іфосфамід, повідомлялося про випадки венооклюзивного захворювання печінки, також це захворювання є відомим ускладненням у разі застосування циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів.
Анафілактичні/анафілактоїдні реакції, перехресна чутливість
У зв'язку із застосуванням іфосфаміду були зареєстровані випадки анафілактичних/анафілактоїдних реакцій.
Надходили повідомлення про перехресну чутливість між цитотоксичними препаратами з групи оксазафосфоринів.
Порушення загоєння ран
Іфосфамід може впливати на нормальне загоєння ран.
Алопеція
Алопеція є дуже поширеним, дозозалежний явищем, що виникає у результаті застосування іфосфаміду.
Алопеція, індукована хіміотерапією, може прогресувати до облисіння.
Волосся може вирости знову, хоча воно може відрізнятися за текстурою чи кольором.
Нудота і блювання
Застосування іфосфаміду може спричинити нудоту і блювання.
Щодо профілактики і зменшення інтенсивності нудоти і блювання необхідно взяти до уваги сучасні керівництва із застосування протиблювотних лікарських засобів.
Споживання алкоголю може збільшити інтенсивність спричинених хіміотерапією нудоти і блювання.
Стоматит
Застосування іфосфаміду може спричинити розвиток стоматиту (запалення слизової оболонки порожнини рота).
Щодо профілактики і зменшення проявів стоматиту необхідно взяти до уваги сучасні керівництва.
Паравенозне введення препарату
Цитотоксична дія іфосфаміду спостерігається після його активації, яка проходить в основному в печінці. Таким чином, ризик пошкодження тканин у результаті випадкового паравенозного введення препарату низький.
У разі випадкового паравенозного введення іфосфаміду інфузію слід негайно припинити, позасудинний розчин іфосфаміду необхідно аспірувати за допомогою канюлі в місці, де це сталося; також потрібно вжити інших заходів у разі необхідності.
Застосування препарату пацієнтам з порушеннями функції нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня, зниження ниркової екскреції може призвести до збільшення плазмових рівнів іфосфаміду та його метаболітів, а отже, до збільшення токсичності (зокрема нейротоксичності, нефротоксичності, гематотоксичності), і це необхідно враховувати при визначенні режиму дозування для таких пацієнтів.
Застосування препарату пацієнтам з порушеннями функції печінки
Порушення функції печінки, особливо тяжкого ступеня, можуть бути пов'язані зі зниженням активації іфосфаміду. Це може призвести до зміни ефективності лікування іфосфамідом. Низькі рівні альбуміну в сироватці крові та порушення функції печінки також вважаються факторами ризику розвитку токсичних ефектів з боку ЦНС. Порушення функції печінки може призвести до збільшення утворення метаболіту, що, як вважається, спричиняє або сприяє токсичному впливу препарату на ЦНС, а також робить свій внесок у розвиток нефротоксичності.
Це необхідно враховувати при виборі дози препарату та інтерпретації відповіді на застосування обраної дози.
Порушення відтоку в еферентних сечовивідних шляхах, цистит, а також інфекції та електролітний дисбаланс потрібно виключити або усунути до початку лікування.
Як і всі цитотоксичні препарати, Холоксан ® у цілому слід застосовувати з обережністю ослабленим пацієнтам або пацієнтам літнього віку, а також пацієнта, які попередньо отримували променеву терапію.
Особлива обережність також показана пацієнтам з ослабленим імунним захистом, наприклад, у разі цукрового діабету або хронічних порушень з боку печінки або нирок.
Стан пацієнтів з метастазами в головний мозок, церебральними симптомами та/або порушеннями функції нирок слід регулярно контролювати.
Используйте во время беременности или грудного вскармливания.
Беременность
Було показано, що застосування іфосфаміду під час органогенезу призводить до фетотоксичного ефекту у мишей, щурів і кролів і, отже, може привести до пошкодження плода при застосуванні препарату вагітним жінкам.
Існують тільки дуже обмежені дані щодо лікування іфосфамідом під час вагітності. Випадки затримки росту плода та анемії новонароджених були зареєстровані після застосування під час вагітності режимів хіміотерапії, які включали в себе іфосфамід. Численні вроджені відхилення були зареєстровані після застосування препарату протягом першого триместру вагітності. Дані, отримані у ході проведення на тваринах досліджень циклофосфаміду, ще одного цитотоксичного препарату з групи оксазафосфоринів, припускають, що підвищений ризик невдалої вагітності та вад розвитку може зберігатися після припинення застосування препарату, поки існують ооцити/фолікули, які піддавалися впливу препарату під час будь-якого з їх етапів дозрівання.
Крім того, вплив циклофосфаміду, як повідомлялося, призводив до викиднів, вад розвитку (після впливу препарату протягом першого триместру вагітності) і таких ефектів у новонароджених, як лейкопенія, панцитопенія, тяжка гіпоплазія кісткового мозку і гастроентерит.
З огляду на результати досліджень на тваринах, повідомлення про випадки у людей, а також дані про механізм дії речовини застосування іфосфаміду під час вагітності, особливо в першому триместрі, не рекомендується.
У кожному окремому випадку потрібно зважити переваги лікування та можливі ризики для плода.
Якщо іфосфамід застосовують під час вагітності або якщо жінка вагітніє під час застосування цього препарату чи після лікування цим препаратом, то пацієнтку слід проінформувати про потенційну небезпеку для плода.
Грудное вскармливание
Іфосфамід проникає в грудне молоко і може спричинити розвиток нейтропенії, тромбоцитопенії, зниження концентрації гемоглобіну та появу діареї у дітей. Іфосфамід протипоказаний під час годування груддю.
Фертильність
Іфосфамід впливає на оогенез і сперматогенез. Це може призвести до безпліддя в обох статей. Застосування іфосфаміду може спричинити короткочасну або стійку аменорею у жінок і олігоспермію або азооспермію у хлопчиків під час препубертатного періоду.
Чоловіків до лікування іфосфамідом інформують про можливість кріоконсервації сперми.
Генотоксичність
Іфосфамід чинить генотоксичний і мутагенний вплив на чоловічі і жіночі статеві клітини. Таким чином, жінкам і чоловікам рекомендується уникати зачаття під час терапії іфосфамідом.
Чоловікам рекомендується уникати зачаття протягом 6 місяців після закінчення терапії.
Жінки і чоловіки повинні використовувати ефективні методи контрацепції протягом лікування іфосфамідом та протягом 6 місяців після закінчення терапії препаратом.
Способность влиять на скорость реакции при вождении или других механизмах.
Іфосфамід може негативно впливати на здатність керувати автотранспортом чи іншими механізмами як внаслідок енцефалопатії, так і у зв'язку з нудотою і блюванням, особливо у разі одночасного застосування з лікарськими засобами, що діють на ЦНС, чи вживання алкоголю.
Метод администрирования и доз.
Холоксан ® вводить тільки досвідчений лікар-онколог.
Доза та тривалість лікування, а також інтервали між курсами лікування залежать від показань, схеми комбінованого лікування, індивідуальних потреб пацієнта з урахуванням загального стану здоров'я, функції органів і картини крові.
У разі комбінації з іншими препаратами з аналогічною токсичністю може бути необхідним зниження дози препарату або розширення інтервалів між проведенням лікування.
Там, де це показано, застосування гемопоезстимулюючих препаратів (колонієстимулюючих факторів і еритропоезстимулюючих препаратів) можливе для зменшення ризику розвитку мієлосупресивних ускладнень. Для отримання інформації про потенційну взаємодію препарату з колонієстимулюючим фактором гранулоцитів (G-CSF) і колонієстимулюючим фактором гранулоцитів і макрофагів (GM-CSF) див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» .
З метою прискорення діурезу для зниження ризику розвитку уротеліальної токсичності в організм під час або відразу після введення препарату повинна надходити (внутрішньо або у вигляді інфузії) адекватна кількість рідини (див розділ «Особливості застосування» ).
Для профілактики геморагічного циститу іфосфамід необхідно застосовувати у поєднанні з препаратом месна.
Рекомендовані дози
Фракційне застосування препарату є найбільш поширеним для проведення монотерапії дорослим пацієнтам.
Фракційне введення: 1,2-2,4 г/м 2 поверхні тіла (до 60 мг/кг маси тіла) на добу протягом п'яти днів поспіль у вигляді внутрішньовенної інфузії.
Вводять шляхом внутрішньовенної інфузії протягом періоду від 30 хвилин до 2 годин, залежно від об'єму введення.
Пролонгована інфузія: 5 г/м 2 поверхні тіла (=125 мг/кг маси тіла), у вигляді високої одноразової дози зазвичай вводять шляхом 24-годинної пролонгованої інфузії.
Загальна доза на цикл не повинна перевищувати 8 г/м 2 поверхні тіла (=200 мг/кг маси тіла). Порівняно з фракційним введенням, введення іфосфаміду у вигляді високої одноразової дози може призвести до більш тяжкої гематологічної, урологічної, нефрологічної і ЦНС-токсичності.
Готовий до застосування розчин іфосфаміду не повинен перевищувати концентрацію 4 %. При застосуванні іфосфаміду, як і у випадку з будь-яким іншим цитостатичним препаратом, необхідно проводити моніторинг аналізу крові перед кожним циклом хіміотерапії і в проміжках між циклами. Залежно від результатів аналізу крові може бути необхідною корекція доз препарату.
Цикли терапії можна повторювати кожні 3-4 тижні. Інтервали між циклами залежать від відновлення картини крові, а також від усунення побічних реакцій або супутніх симптомів.
Необхідно регулярно контролювати показники аналізу крові, функції нирок, перевіряти стан сечовивідних шляхів, а також проводити дослідження аналізу сечі. Можливе застосування протиблювотних лікарських засобів, беручи до уваги всі можливі небажані впливи препаратів на ЦНС у разі їх застосування у поєднанні з іфосфамідом. У разі появи лихоманки та/або розвитку лейкопенії з метою профілактики слід призначити антибіотики та/або протигрибкові засоби. Потрібно приділяти увагу ретельній гігієні порожнини рота.
У разі тривалого лікування іфосфамідом необхідно підтримувати достатній діурез і регулярно контролювати функцію нирок. Це стосується, зокрема, дітей. У разі появи нефропатії, якщо лікування іфосфамідом триває, можливий розвиток необоротного ушкодження нирок. Необхідно провести оцінку співвідношення ризиків і переваг лікування. Обережно слід застосовувати препарат пацієнтам з видаленою ниркою, пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які попередньо отримували нефротоксичні препарати, такі як цисплатин. У таких пацієнтів частота випадків та інтенсивність проявів мієлотоксичності, нефротоксичності та церебральної токсичності можуть бути збільшені.
Через свій алкілуючий ефект іфосфамід є мутагенною та потенційно канцерогенною речовиною. Тому контакту зі шкірою та слизовими оболонками слід уникати.
Особливі рекомендації щодо дозування
Пожилые пациенты
Вибір дози для літніх пацієнтів вимагає обережності, зважаючи на вищу частоту порушень функції печінки, нирок, серця та інших органів, а також супутні хвороби чи інше медикаментозне лікування. Потрібно посилити увагу щодо розвитку токсичності; також слід розглянути питання про необхідність коригування дози препарату.
Пацієнти з порушеною функцією нирок
У пацієнтів з порушеннями функції нирок, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок тяжкого ступеня, зниження ниркової екскреції може привести до збільшення плазмових рівнів іфосфаміду і його метаболітів. Це може привести до збільшення токсичності (зокрема нейротоксичності, гемотоксичних ефектів і нефротоксичних ефектів) і має враховуватися при визначенні режиму дозування препарату таким пацієнтам.
Іфосфамід і його метаболіти піддаються діалізу. Щодо пацієнтів, які потребують проведення діалізу, слід розглянути питання про дотримання узгодженого інтервалу між застосуванням іфосфаміду та проведенням діалізу.
Пацієнти з порушеною функцією печінки
У пацієнтів з порушеннями функції печінки, особливо у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, можливе зниження активності іфосфаміду. Це може впливати на ефективність лікування іфосфамідом. Низькі рівні сироваткового альбуміну або порушення функції печінки вважаються факторами ризику розвитку токсичних явищ з боку ЦНС. Порушення функції печінки може збільшити накопичення метаболіту, що, як припускається, призведе до розвитку токсичних явищ з боку ЦНС. Це необхідно враховувати при виборі дози препарату та інтерпретації відповіді на застосування обраної дози.
Рекомендації зі зниження дози пацієнтам із мієлосупресією
Кількість лейкоцитів/л | Кількість тромбоцитів/л | Доза |
> 4 х 10 9 /л | > 100 г/л | 100 % планової дози |
4 х 10 9 /л – 2,5 х 10 9 /л | 100 г/л – 50 г/л | 50 % планової дози |
< 2,5 х 10 9 /л | < 50 г/л | Лікування відкладають до нормалізації показників чи приймають індивідуальне рішення |
При застосуванні разом з іншими цитостатичними препаратами в складі комбінованої хіміотерапії режим дозування препарату слід адаптувати до відповідної схеми лікування. При застосуванні в поєднанні з іншими мієлотоксичними препаратами режим дозування потрібно адаптувати за необхідності.
Примечание. Вернее иротоксигини Меня на плесвина Як -айптит lekuvannane neobхidnopriзwypioniti, pokki nebude docniotototoToRmalyзц ї stananiu.
Приготування розчину для інфузій
Під час приготування розчину Холоксану ® слід дотримуватись техніки безпеки поводження з цитостатичними речовинами.
Можуть спостерігатися шкірні реакції, пов'язані з випадковим впливом іфосфаміду. Щоб звести до мінімуму ризик впливу препарату через шкіру, при роботі з флаконами і розчинами, що містять іфосфамід, завжди використовуйте водонепроникні рукавички. Якщо відбувся контакт розчину іфосфаміду зі шкірою або слизовими оболонками, негайно промийте шкіру водою з милом або промийте слизові оболонки великою кількістю води.
Для приготування 4 % готового розчину препарату сухий порошок розчиняють у воді для ін'єкцій таким чином: Холоксан ® 500 мг – у 13 мл; Холоксан ® 1 г – у 25 мл, а Холоксан ® 2 г – у 50 мл води для ін'єкцій.
При енергійному струшуванні флакона речовина розчиняється протягом ½-1 хвилини після додавання розчинника. Якщо повного розчинення не відбулося одразу, слід залишити розчин на кілька хвилин.
Перед застосуванням препарати, призначені для парентерального введення, потрібно перевіряти візуально на присутність твердих частинок і знебарвлення.
Перед парентеральним введенням речовина повинна бути повністю розчинена.
Для проведення внутрішньовенної інфузії готовий розчин рекомендується розчинити у 5 % розчині глюкози aбо 0,9 % розчині NaCl чи розчині Рінгера. Наприклад: об'єм розчину слід довести до 250 мл для інфузії, тривалість якої протягом 30-60 хвилин і до 500 мл для інфузії, тривалість впродовж 1-2 годин. Для пролонгованої 24-годинної інфузії високої дози Холоксану ® загальну дозу (5 г/м 2 ) рекомендується розводити у трьох літрах 5 % розчину глюкози або 0,9 % розчину NaCl.
Дети.
Згідно з загальноприйнятими схемами лікування, дітям та підліткам можна застосовувати ті ж самі дози, що рекомендовані для дорослих.
Передозировка.
Специфічний антидот іфосфаміду невідомий, тому щоразу при його застосуванні слід дотримуватись особливої обережності. Таким чином, при лікуванні будь-якого передозування з метою суїциду чи випадкового передозування або інтоксикації показаний швидкий гемодіаліз.
Серйозні наслідки передозування включають прояви дозозалежної токсичності, такі як токсичний вплив на ЦНС, нефротоксичність, мієлосупресія і запалення слизової оболонки (див. розділ «Особливості застосування» ). Тяжкість і тривалість мієлосупресії залежать від ступеня передозування.
Пацієнти, які отримали надлишкову дозу препарату, повинні знаходитися під ретельним наглядом щодо розвитку ознак токсичності. У разі тяжкої нейтропенії слід провести профілактику інфекцій за допомогою антибіотиків. У разі тромбоцитопенії слід забезпечити заміну тромбоцитів відповідно до потреби. Для запобігання або обмеження уротоксичних станів необхідна уропротекція за допомогою месни. У разі іфосфамідіндукованої енцефалопатії можна розглянути застосування метиленового синього.
Примечание. Жodnogogo rihykupoшcodжennhannannankananien urehulathathankovowogogogogo -prane- nhe -hodnnannnannannannannannannnannannnannnannnannannannnannnannannnannannnannannnannannannnannnannnannnannnannnannnannannannnannnannannnannannannannannannannannan цiTOTOKCYчNIй efekt wiposphami -vi -guvahthepheте
Неблагоприятные реакции.
Побічні реакції і частота, що наводяться нижче, базуються на даних, отриманих з публікацій, які описують клінічний досвід фракційного застосування іфосфаміду як монотерапії із загальною дозою від 4 до 12 г/м 2 на курс.
Частота розвитку побічних реакцій: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна оцінити з наявних даних).
Інфекції та інвазії: часто – інфекції*; нечасто – пневмонія; частота невідома – сепсис (септичний шок)**.
Новоутворення, доброякісні та злоякісні (включаючи кісти і поліпи ): нечасто – вторинні пухлини, рак сечовивідних шляхів, мієлодиспластичний синдром, гостра лейкемія***, гострий лімфоцитарний лейкоз**; частота невідома – лімфома (неходжкінська лімфома), саркома**, нирковоклітинна карцинома, рак щитовидної залози, прогресування існуючого злоякісного захворювання*.
Розлади крові і лімфатичної системи: дуже часто – мієлосупресія****, лейкопенія 1 , нейтропенія, тромбоцитопенія 2 , анемія 3 ; частота невідома – гематотоксичність**, агранулоцитоз, фебрильна нейтропенія, гемолітичний уремічний синдром, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, гемолітична анемія, анемія новонароджених, метгемоглобінемія.
Розлади імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості; дуже рідко – анафілактичний шок; частота невідома – ангіоневротичний набряк**, анафілактична реакція, імуносупресія, кропив'янка.
Ендокринні розлади: рідко – синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону .
Розлади метаболізму та харчування: часто – метаболічний ацидоз, анорексія; рідко – гіпонатріємія, затримка води; дуже рідко – гіпокаліємія; частота невідома – синдром лізису пухлини, гіпокальціємія, гіпофосфатемія, гіперглікемія, полідипсія.
Психічні розлади: нечасто – галюцинації, депресивний психоз, дезорієнтація, збудження, сплутаність свідомості; частота невідома – панічна атака, кататонія, манія, параноя, делірій, брадифренія, мутизм, зміни психічного стану, ехолалія, логорея, персеверація, амнезія .
Розлади з боку нервової системи: дуже часто – токсичні прояви з боку ЦНС, енцефалопатія, в'ялість; нечасто – сонливість, розлади пам'яті, запаморочення, периферична нейропатія; рідко – мозочковий синдром, судоми**; дуже рідко – кома, полінейропатія; частота невідома – нейротоксичність 3,4 (дизартрія, епілептоїдний статус, сидном зворотної задньої лекоенцефалопатії, лейкоенцефалопатія, екстрапірамідальні порушення моторної системи, астериксис, апраксія, дизестезія, гіпоестезія, парестезія, невралгія, порушення ходи, нетримання анального сфінктера).
Розлади з боку органів зору: рідко – порушення зору; частота невідома – неясність зору, кон'юнктивіт, подразнення ока.
Розлади з боку органів слуху та лабіринту: частота невідома – глухота, зниження слуху, вертіго, шум у вухах.
Серцеві розлади: нечасто – кардіотоксичність 6 (шлуночкова аритмія, шлуночкова екстрасистолія, надшлуночкова аритмія, надшлуночкова екстрасистолія, серцева недостатність**); частота невідома – аритмія (шлуночкова фібриляція**, шлуночкова тахікардія**, надшлуночкова фібриляція, тріпотіння передсердь, передчасне скорочення передсердь), брадикардія, зупинка серця**, інфаркт міокарда, кардіогенний шок**, блокада лівої ніжки пучка Гіса, блокада правої ніжки пучка Гіса, перикардіальний випіт, крововилив у міокард, стенокардія, лівошлуночкова недостатність, кардіоміопатія**, застійна кардіоміопатія, міокардит**, перикардит, міокардіальна депресія, серцебиття, зниження фракції викиду**, зміни на електрокардіограмі (сегмент ST, сегмент Т, QRS-комплекс).
Судинні розлади: нечасто – гіпотензія 7 , ризик кровотечі; дуже рідко – флебіт 10 ; частота невідома – емболія легеневої артерії, тромбоз глибоких вен, синдром протікання капілярів, васкуліт, артеріальна гіпертензія, гіпотензія, припливи.
Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння : дуже рідко – інтерстиціальний пневмоніт, інтерстиціальний пульмонарний фіброз** (як маніфестний пульмонарний фіброз), набряк легень**; частота невідома – зупинка дихання**, гострий респіраторний синдром**, легенева гіпертензія**, алергічний альвеоліт, пневмоніт**, плевральний випіт, бронхоспазм, диспное, гіпоксія, кашель, дихальна недостатність.
Шлунково-кишкові розлади: дуже часто – нудота, блювання; нечасто – діарея, стоматит, запор; дуже рідко – панкреатит; частота невідома – тифліт, коліт, ентероколіт, кишкова непрохідність, крововилив у шлунково-кишковий тракт, виразкування слизових оболонок, біль у животі, гіперсекреція слини.
Гепатобіліарні розлади: нечасто – розлади функції печінки, гепатотоксичність 8 ; частота невідома – гепатотоксичність**, блискавичний гепатит**, вазооклюзивне захворювання печінки, тромбоз портальної вени, цитолітичний гепатит, холестаз.
Зміни з боку шкіри і підшкірних тканин: дуже часто – алопеція; рідко – папульозні висипи, дерматит; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, синдром долонно-підошовної еритродизестезії, дерматит у ділянці опромінення, некроз шкіри, набряк обличчя, петехії, висипання, макулярні висипання, свербіж, еритема, гіперпігментація шкіри, гіпергідроз, розлади з боку нігтів.
Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини : дуже рідко – рахіт, остеомаляція; частота невідома – рабдоміоліз, затримка росту, міалгія, артралгія, біль у кінцівках, спазми м'язів.
Розлади з боку нирок і сечовидільної системи : дуже часто – гематурія, мікрогематурія, макрогематурія, геморагічний цистит, ниркова дисфункція 10 , порушення структури нирок; часто – нефропатія, канальцева дисфункція; нечасто – нетримання сечі; рідко – гломерулярна дисфункція, канальцевий ацидоз, протеїнурія; дуже рідко – синдром Фанконі; частота невідома – гостра ниркова недостатність**, хронічна ниркова недостатність**, тубулоінтерстиціальний нефрит, нейрогенний нецукровий діабет, фосфатурія, аміноацидурія, поліурія, енурез, відчуття неповного випорожнення сечового міхура.
Вагітність, післяпологовий період і перинатальний стан: часто – порушення сперматогенезу; нечасто – недостатність функції яєчників, аменорея, зниження рівня естрогену у крові; рідко – азооспермія, олігоспермія; частота невідома – безпліддя, передчасна менопауза, порушення функції яєчників, збільшення рівня гонадотропіну у крові.
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко – гіпераміноацидурія; частота невідома – затримка росту плода.
Врождені, сімейні та генетичні розлади: дуже рідко – підвищена реакція на опромінення.
Загальні розлади і місцеві реакції: дуже часто – гарячка; часто – нейтропенічна лихоманка 12 , слабкість; нечасто – втомлюваність; частота невідома – нездужання, мультиорганна недостатність**, погіршення загального стану, реакції у місці введення*****, біль у грудях, набряк, запалення слизових оболонок, біль, підвищення температури тіла, озноб.
* Включаючи також реактивацію латентних інфекцій, у тому числі вірусного гепатиту, Pneumocystis jiroveci , оперізуючого герпесу, Strongyloides , прогресуючу мультифокальну лейкоенцефалопатію та інші вірусні та грибкові інфекції.
** У тому числі з летальним наслідком.
*** Включаючи гострий мієлоїдний лейкоз, гострий промієлоцитарний лейкоз, гострий лімфоцитарний лейкоз.
**** Мієлосупресія проявляється у вигляді недостатності кісткового мозку.
***** У тому числі набряки, запалення, біль, еритема, хвороблива чутливість, свербіж.
1 tyrmhyni щodopobyчniх rerakцц, jaki booli зareє -strovani stotsowno -kranj Япаншитопен. Od neйtropenчnoїliхomanky -div. ниже.
2 Тромбоцитопенія також може ускладнюватися кровотечею. Повідомлялося про випадки кровотечі з летальним наслідком.
3 Включає випадки, зареєстровані як анемія і зниження рівнів гемоглобіну/гематокриту.
4 Повідомлялося про випадки енцефалопатії з комою і летальним наслідком.
5 Токсичний вплив на центральну нервову систему, як повідомлялося, проявлявся такими симптомами: аномальна поведінка, афективна лабільність, агресія, збудження, тривожність, афазія, астенія, атаксія, мозочковий синдром, недостатність церебральної функції, когнітивний розлад, кома, сплутаність свідомості, дисфункція черепних нервів, депресивний стан свідомості, депресія, дезорієнтація, запаморочення, відхилення показників електроенцефалограми від норми, енцефалопатія, емоційна тупість, галюцинації, головний біль, порушення уяви, млявість, погіршення пам'яті, зміна настрою, моторна дисфункція, м'язові спазми, міоклонус, прогресуюча втрата рефлексів стовбурової частини мозку, психотична реакція, занепокоєння, сонливість, тремор, нетримання сечі.
6 Повідомлялося про випадки кардіотоксичності, яка проявлялася у вигляді застійної серцевої недостатності, тахікардії, набряку легенів. Повідомлялося про випадки з летальним наслідком.
7 Повідомлялося про випадки гіпотензії, яка призводила до шоку і летального наслідку.
8 Повідомлялося про випадки гепатотоксичності, яка проявлялася у вигляді зростання активності печінкових ферментів, а саме сироваткової аланінамінотрансферази, сироваткової аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, гамма-глутамілтрансферази і лактатдегідрогенази, збільшення рівнів білірубіну, жовтяниці, гепаторенального синдрому.
9 Частота випадків геморагічного циститу оцінюється на основі частоти випадків гематурії. У зазначені симптоми геморагічного циститу були включені дизурія і полакіурія.
10 Порушення функції нирок, як повідомлялося, проявлялися у вигляді ниркової недостатності (включаючи гостру ниркову недостатність, незворотну ниркову недостатність; були зареєстровані випадки з летальним наслідком), підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, збільшення рівня азоту сечовини крові, зниження кліренсу креатиніну, метаболічного ацидозу, анурії, олігурії, глюкозурії, гіпонатріємії, уремії, підвищення кліренсу креатиніну. Структурні порушення нирок, як повідомлялося, проявлялися у вигляді гострого тубулярного некрозу, пошкодження паренхіми нирок, ензимурії, циліндрурії, протеїнурії.
11 Включає випадки, зареєстровані як флебіт і запалення венозних стінок.
12 Частота нейтропенічної лихоманки включає випадки, зареєстровані як гранулоцитопенічна лихоманка.
Дата окончания срока.
У закритих флаконах – 5 років.
Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Условия хранения.
ЗberiGATI -vorIgInalniй upakowц- prityperaturia nvehehehehe 25 ° C. Держись вне досягаемости детей.
Готовий розчин може зберігатися при температурі 2–8 °C (у холодильнику) протягом 24 годин.
Несовместимость.
На даний час невідома. Розчини, що містять бензиловий спирт, можуть зменшувати стабільність іфосфаміду.
Упаковка.
По 500 мг, 1 г або 2 г порошку у флаконі з прозорого безбарвного скла.
По 1 флакону у картонній коробці.
По 1 флакону у картонній коробці.
Категория отпуска.
По рецепту.
Продюсер.
Бакстер Онколоджі ГмбХ.
Расположение производителя и адрес места деятельности.
Кантштрассе 2, 33790 Галле/Вестфален, Німеччина.
ИФОСФАМИД
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа