Личный кабинет
КАРДИПРИЛ 2,5 капс. 2,5 мг блистер №30
rx
Код товара: 108519
Производитель: Ananta Medicare
2 300,00 RUB
в наличии
Цена и наличие актуальны на: 06.09.2026
поиск медикаментов, лекарства, таблеток
- Внешний вид товара может отличаться от товара на сайте.
- Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
- Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
- Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!
Инструкция
для медицинского применения препарата
КАРДИПРИЛ 2,5
C А RDIPRIL 2,5
Состав: действующее вещество: рамиприл;
1 капсула содержит рамиприл 2,5 мг, 5 мг или 10 мг;
вспомогательное вещество: крахмал прежелатинизированный.
Лекарственная форма. Капсулы.
Фармакотерапевтическая группа. Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ).
Код АТС С09А А05.
Клинические свойства.
Показания.
- Лечение артериальной гипертензии.
- Профилактика сердечно-сосудистых заболеваний: снижение сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с:
- выраженным сердечно-сосудистым заболеванием атеротромботического генеза (наличие в анамнезе ишемической болезни сердца или инсульта или заболевания периферических сосудов);
- диабетом, имеющим по меньшей мере один фактор сердечно-сосудистого риска.
- Лечение заболевания почек:
- начальная клубочковая диабетическая нефропатия, о которой свидетельствует наличие микроальбуминурии;
- выраженная клубочковая диабетическая нефропатия, о которой свидетельствует наличие макропротеинурии, у пациентов, имеющих по меньшей мере один фактор сердечно-сосудистого риска;
- выраженная клубочковая недиабетическая нефропатия, о которой свидетельствует наличие макропротеинурии ≥3 г/сут.
- Лечение сердечной недостаточности, сопровождающейся клиническими проявлениями.
- Вторичная профилактика после перенесенного острого инфаркта миокарда: уменьшение смертности во время острой стадии инфаркта миокарда у пациентов с клиническими признаками сердечной недостаточности при начале лечения более чем через 48 часов после возникновения острого инфаркта миокарда.
Противопоказания.
Повышенная чувствительность к действующему веществу или любому из вспомогательных веществ, входящих в состав препарата, или другим ингибиторам АПФ (ангиотензинпреобразовательного фермента) (см. раздел «Состав»); ангионевротический отек в анамнезе (наследственный, идиопатический или ранее перенесенный на фоне применения ингибиторов АПФ или антагонистов рецепторов ангиотензина II); значительный стеноз почечной артерии (двухсторонний стеноз или стеноз артерии единственной почки); гипотензивные или гемодинамически нестабильные состояния, системная красная волчанка, склеродермия (повышенный риск развития нейтропении или агранулоцитоза); угнетение костномозгового кроветворения; гиперкалиемия, трансплантация почки, почечная недостаточность, гипонатриемия (риск дегидратации, артериальной гипотензии, почечной недостаточности), печеночная недостаточность, первичный гиперальдостеронизм.
Период беременности (см. раздел «Применение в период беременности и кормления грудью»).
Не следует применять вместе с препаратами, содержащими алискирен, пациентам с сахарным диабетом или умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ < 60 мл/мин).
Следует избегать применения Кардиприла или других ингибиторов АПФ в сочетании с методами экстракорпоральной терапии, которые могут вызвать контакт крови с отрицательно заряженными поверхностями, поскольку при этом существует риск развития тяжелой анафилактоидной реакции, что иногда может привести к тяжелому анафилактическому шоку. Таким образом, при приеме Кардиприла нельзя проводить процедуру диализа или гемофильтрации с применением полиакрилонитриловых, натрия-2-метилсульфонатных мембран с высокой ультрафильтрационной активностью (например, «AN 69») и афереза ЛПНП (липопротеинов низкой плотности) с применением декстрана сульфата.
Способ применения и дозы.
Препарат для перорального применения.
Препарат Кардиприл рекомендуется принимать ежедневно в одно и то же время. Препарат можно принимать до, во время и после еды, поскольку прием пищи не влияет на биодоступность препарата. Таблетки Кардиприл следует проглатывать целиком, запивая водой. Их нельзя разжевывать или измельчать.
Взрослые.
Пациенты, применяющие диуретики. В начале лечения препаратом Кардиприл может возникать артериальная гипотензия, развитие которой более вероятно у пациентов, одновременно получающих диуретики. В таких случаях рекомендуется проявлять осторожность, поскольку у этих пациентов возможно снижение ОЦК и/или количества электролитов.
Желательно прекратить применение диуретика за 2-3 дня до начала лечения Кардиприлом, если это возможно (см. раздел «Особенности применения»).
У пациентов с артериальной гипертензией, которым нельзя отменить диуретик, лечение Кардиприлом следует начинать с дозы 1,25 мг (применять в соответствующей дозировке). Следует тщательно контролировать функцию почек и уровень калия в крови. Дальнейшую дозировку Кардиприла следует корректировать в зависимости от целевого уровня артериального давления.
Артериальная гипертензия .
Дозу следует подбирать индивидуально, в зависимости от особенностей состояния пациента (см. раздел «Особенности применения») и результатов контрольных измерений АД. Кардиприл можно использовать в виде монотерапии или в сочетании с другими классами антигипертензивных лекарственных средств.
Начальная дозировка. Лечение препаратом Кардиприл следует начинать постепенно, начиная с рекомендуемой начальной дозы 2,5 мг/сут.
У пациентов с значительной активацией ренин-ангиотензин-альдостероновой системы после приема начальной дозы может возникать значительное снижение АД. Для таких пациентов рекомендуемая начальная доза составляет 1,25 мг (применять в соответствующей дозировке), а их лечение следует начинать под контролем (см. раздел «Особенности применения»).
Титрование дозы и поддерживающая доза. Дозу можно удваивать каждые 2-4 недели до достижения целевого уровня АД; максимальная доза препарата Кардиприл составляет 10 мг/сут. Как правило, препарат принимают 1 раз в день.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
Профилактика сердечно-сосудистых заболеваний .
Начальная дозировка. Рекомендуемая начальная доза Кардиприла составляет 2,5 мг 1 раз в сутки.
Титрование дозы и поддерживающая доза. В зависимости от индивидуальной переносимости препарата следует постепенно увеличивать дозу. Рекомендуется удвоить дозу через 1-2 недели лечения, а затем – через 2-3 недели – увеличить ее до целевой поддерживающей дозы 10 мг 1 раз в сутки.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
Лечение заболевания почек :
У пациентов с диабетом и микроальбуминурией .
Начальная дозировка. Рекомендуемая начальная доза Кардиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки (применять в соответствующей дозировке).
Титрование дозы и поддерживающая доза. В зависимости от индивидуальной переносимости препарата при дальнейшем лечении дозу увеличивают. Через 2 недели лечения разовую суточную дозу рекомендуется удвоить до 2,5 мг, а затем до 5 мг через 2 недели лечения.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
У пациентов с диабетом и по меньшей мере одним фактором сердечно-сосудистого риска .
Начальная дозировка. Рекомендуемая начальная доза Кардиприла составляет 2,5 мг 1 раз в сутки.
Титрование дозы и поддерживающая доза. В зависимости от индивидуальной переносимости препарата при дальнейшем лечении дозу увеличивают. Через 1-2 недели лечения суточную дозу Кардиприла рекомендуется удвоить до 5 мг, а затем до 10 мг еще через 2-3 недели лечения. Целевая суточная дозировка составляет 10 мг.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
У пациентов с недиабетической нефропатией, о которой свидетельствует наличие макропротеинурии ≥ 3 г/сут .
Начальная дозировка. Рекомендуемая начальная доза Кардиприла составляет 1,25 мг 1 раз в сутки (применять в соответствующей дозировке).
Титрование дозы и поддерживающая доза. В зависимости от индивидуальной переносимости пациентом препарата при дальнейшем лечении дозу увеличивают. Через 2 недели лечения разовую суточную дозу рекомендуется удвоить до 2,5 мг, а затем до 5 мг через 2 недели лечения.
Сердечная недостаточность с клиническими проявлениями.
Начальная дозировка. Для пациентов, состояние которых стабилизировалось после лечения диуретиками, рекомендуемая начальная доза составляет 1,25 мг/сут (применять в соответствующей дозировке).
Титрование дозы и поддерживающая доза. Дозу Кардиприла титруют путем ее удвоения через каждые 1-2 недели до достижения максимальной суточной дозы 10 мг. Желательно распределить дозу на 2 приема.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
Вторичная профилактика после перенесенного острого инфаркта миокарда при наличии сердечной недостаточности .
Начальная дозировка. Через 48 часов после возникновения инфаркта миокарда пациентам, состояние которых клинически и гемодинамически стабильным, назначают начальную дозу 2,5 мг 2 раза в сутки в течение 3 дней. Если начальная доза 2,5 мг переносится плохо, следует применять дозу 1,25 мг (применять в соответствующей дозировке) 2 раза в сутки в течение 2 дней с последующим повышением до 2,5 мг и 5 мг 2 раза в сутки. Если дозу нельзя повысить до 2,5 мг 2 раза в сутки, лечение следует отменить.
Также см. приведенную выше информацию о дозировке препарата для пациентов, получающих диуретики.
Титрование дозы и поддерживающая доза. В дальнейшем суточную дозу повышают ее удвоением с интервалом в 1-3 дня до достижения целевой поддерживающей дозы 5 мг 2 раза в сутки.
Когда это возможно, поддерживающую суточную дозу распределяют на 2 приема.
Если дозу нельзя повысить до 2,5 мг 2 раза в сутки, лечение следует отменить. Опыта лечения пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IV ФК по классификации NYHA) сразу после инфаркта миокарда все еще недостаточно. Если принято решение о лечении таких пациентов этим препаратом, рекомендуется начинать терапию с дозы 1,25 мг (применять в соответствующей дозировке) 1 раз в сутки и любое ее увеличение проводить с чрезвычайной осторожностью.
Особые категории пациентов.
Пациенты с нарушением функции почек. Суточная доза для пациентов с нарушением функции почек зависит от показателя клиренса креатинина:
- если клиренс креатинина составляет ≥ 60 мл/мин, необходимости в коррекции начальной дозы (2,5 мг/сут) нет, а максимальная суточная доза составляет 10 мг;
- если клиренс креатинина составляет 30-60 мл/мин, необходимости в коррекции начальной дозы (2,5 мг/сут) нет, а максимальная суточная доза составляет 5 мг;
- если клиренс креатинина составляет 10-30 мл/мин, начальная суточная доза составляет 1,25 мг/сут (применять в соответствующей дозировке), а максимальная суточная доза - 5 мг;
- пациенты с артериальной гипертензией, находящиеся на гемодиализе : при гемодиализе рамиприл выводится незначительно; начальная доза составляет 1,25 мг (применять в соответствующей дозировке), а максимальная суточная доза – 5 мг; Препарат следует принимать через несколько часов после проведения сеанса гемодиализа.
Пациенты с нарушением функции печени . Лечение препаратом Кардиприл пациентов с нарушениями функции печени следует начинать под тщательным контролем, а максимальная суточная доза в таких случаях должна составлять 2,5 мг.
Пациенты пожилого возраста. Начальная доза должна быть ниже, а последующее титрование дозы следует осуществлять более постепенно, учитывая более высокую вероятность возникновения нежелательных эффектов, особенно у очень старых и немощных пациентов. В таких случаях следует назначать более низкую начальную дозу - 1,25 мг рамиприла (применять в соответствующей дозировке).
Побочные реакции.
Поскольку Кардиприл является антигипертензивным средством, многие его побочные эффекты являются вторичными относительно его способности снижать АД, вследствие чего происходит адренергическая обратимая регуляция или гипоперфузия органов. Многие другие эффекты (например, влияние на баланс электролитов, определенные анафилактоидные реакции или воспалительные реакции слизистых оболочек) вызываются ингибированием АПФ или другими фармакологическими эффектами этого класса лекарственных средств. К серьезным побочным реакциям относятся ангионевротический отек, постоянный кашель, гиперкалиемия, нарушение функции печени или почек, панкреатит, тяжелые реакции со стороны кожи и нейтропения/агранулоцитоз.
Сердечные нарушения: ишемия миокарда, включая стенокардию или инфаркт миокарда; тахикардия; аритмия; ощущение усиленного сердцебиения; периферические отеки.
Со стороны крови и лимфатической системы: эозинофилия; уменьшение количества лейкоцитов (включая нейтропению или агранулоцитоз); уменьшение количества эритроцитов; снижение уровня гемоглобина; уменьшение количества тромбоцитов; недостаточность костного мозга, панцитопения, гемолитическая анемия.
Гематологические реакции на действие ингибиторов АПФ чаще возникают у пациентов с пониженной функцией почек и у тех, кто имеет сопутствующее коллагеновое заболевание (например, красную волчанку или склеродермию), или у тех, кто применяет другие препараты, которые могут вызвать изменения в составе крови.
Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение; вертиго, парестезия, агевзия, дисгевзия; тремор, нарушение равновесия; церебральная ишемия, в том числе ишемический инсульт и транзиторная ишемическая атака; нарушение психомоторных функций; чувство жжения; паросмия.
Со стороны органов зрения: нарушения зрения, включая нечеткость зрения; конъюнктивит.
Со стороны органов слуха и лабиринта: нарушения слуха, звон в ушах.
Со стороны дыхательной системы: непродуктивный раздражающий кашель, бронхит, синусит, одышка; бронхоспазм, в том числе обострение астмы; заложенность носа.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: воспалительные явления в желудочно-кишечном тракте, расстройства пищеварения, дискомфорт в животе, диспепсия, диарея, тошнота, рвота; панкреатит (в редких случаях сообщалось о летальных исходах при применении ингибиторов АПФ), повышении уровня ферментов поджелудочной железы, ангионевротический отек тонкого кишечника, боли в верхней части живота, включая гастрит, запор, сухость во рту; глоссит; афтозный стоматит.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нарушение функции почек, включая острую почечную недостаточность; увеличение мочеобразования, ухудшение протекания фоновой протеинурии, повышение уровня мочевины в крови; повышение уровня креатинина в крови.
Со стороны кожи и подкожных тканей: высыпания, в частности макуло-папулезные; ангионевротический отек; нарушение проходимости дыхательных путей вследствие ангионевротического отека, которое может иметь летальное последствие; зуд, гипергидроз; эксфолиативный дерматит, крапивница, онихолиз; реакция фоточувствительности; токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса – Джонсона, мультиформная эритема, пемфигус, обострение течения псориаза, псориатический дерматит, пемфигоидная или лихеноидная экзантема или энантема, алопеция.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: мышечные спазмы, миалгия; артралгия.
Эндокринные расстройства: синдром ненадлежащей секреции антидиуретического гормона (СНСАГ).
Метаболические и алиментарные нарушения: повышение уровня калия в крови; анорексия, снижение аппетита; понижение уровня натрия в крови.
Сосудистые расстройства : артериальная гипотензия, ортостатическое снижение АД, синкопе; ощущение приливов; стеноз сосудов, гипоперфузия, васкулит; феномен Рейно.
Нарушения общего состояния: боль в груди, утомляемость; пирексия; астения.
Со стороны иммунной системы: анафилактические и анафилактоидные реакции, повышение уровня антинуклеарных антител.
Гепатобилиарные расстройства: повышение уровня печеночных ферментов и/или конъюгатов билирубина; холестатическая желтуха, повреждение печеночных клеток; острая печеночная недостаточность, холестатический или цитолитический гепатит (в исключительных случаях – с летальным исходом).
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: транзиторная эректильная импотенция, снижение либидо; гинекомастия.
Со стороны психики: снижение настроения, тревожность, нервозность, беспокойство, нарушение сна, включая сонливость; состояние спутанного сознания; нарушение внимания.
Передозировка.
Симптомы. Передозировка может вызывать чрезмерное расширение периферических сосудов (с выраженной гипотензией, шоком), брадикардию, нарушение баланса электролитов и почечную недостаточность.
Лечение. За состоянием пациента следует тщательно наблюдать и проводить симптоматическую и поддерживающую терапию. К предложенным лечебным мерам относятся первичная детоксикация (промывание желудка, введение адсорбентов), а также меры, направленные на восстановление стабильной гемодинамики, в том числе введение агонистов альфа-1-адренорецепторов или ангиотензина II (ангиотензинамида). Рамиприлат, активный метаболит рамиприла, плохо выводится из системного кровотока путем гемодиализа.
Применение в период беременности или кормления грудью.
Беременность.
В период беременности противопоказано принимать Кардиприл (см. раздел «Противопоказания»). Таким образом, перед началом приема женщин репродуктивного возраста следует обследовать для исключения возможной беременности. При приеме Кардиприла женщинам репродуктивного возраста следует использовать надежные средства контрацепции. Если пациентка хочет забеременеть, следует прекратить применение препарата и заменить его любым другим лекарственным средством (за исключением ингибиторов АПФ). Если лечение ингибиторами АПФ нельзя прекратить, следует предотвращать беременность. В случае, когда во время лечения Кардиприлом подтверждена беременность, следует как можно быстрее перейти (под наблюдением врача) на альтернативное терапевтическое средство (за исключением ингибиторов АПФ), которое представляет меньший риск для плода.
Кормление грудью.
Из-за отсутствия информации о применении рамиприла во время кормления грудью не рекомендуется назначать этот препарат женщинам, которые кормят грудью, и желательно отдавать предпочтение другим лекарственным средствам, применение которых во время лактации более безопасно, особенно при грудном вскармливании новорожденных или недоношенных младенцев.
Дети.
Препарат Кардиприл не рекомендуется применять детям (до 18 лет).
Особенности применения.
Кардиприл следует применять под постоянным наблюдением врача.
Особые категории пациентов.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) с помощью лекарственных средств, содержащих алискирен.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування препарату Кардиприл та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.
Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ 60 мл/хв) комбіноване застосуванні препарату Кардиприл та аліскірену протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами A ПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), одночасно проводять контроль ЕКГ та артеріального тиску. У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Кардиприл слід припинити. Потрібно негайно розпочати невідкладну терапію. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.
Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Кардиприл.
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами A ПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику . Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення приймання інгібітора АПФ.
Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну нижче 20 мл/хв на 1,73 м 2 площі поверхні тіла).
Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи.
При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і значного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції в результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше у вищій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, доки існує можливість його різкого зниження.
Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, зокрема:
- у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
- у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
- у пацієнтів з гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
- у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен пильний медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;
- у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
- у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (в результаті недостатнього споживання рідини або солі, чи, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою);
- у пацієнтів, яким виконують обширні хірургічні втручання, або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.
Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригуючі заходи слід ретельно оцінити з точки зору ризику об'ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.
Пацієнти із хворобами печінки.
У пацієнтів з погіршеною функцією печінки відповідь на лікування може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.
Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик. Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.
Лица пожилого возраста.
В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка ниркової функції.
Хирургическое вмешательство. Если возможно, лечение ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента, такими как рамиприл, следует прекратить за 1 день до операции.
Моніторинг ниркової функції .
Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції до і під час проведення лікування та корегувати дозу, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:
- серцевою недостатністю;
- вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів із гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про однобічне погіршення функції нирок;
- зниженням функції нирок;
- трансплантованою ниркою.
Моніторинг балансу електролітів.
Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Частіший контроль рівня калію в сироватці потрібен пацієнтам із зниженою нирковою функцією.
Гиперкалиемия. Гиперкалиемия наблюдалась у некоторых пациентов, получавших ингибиторы АПФ, включая Кардиприл. К группе риска гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью, пациенты старше 70 лет, пациенты с неконтролируемым сахарным диабетом, пациенты, принимающие соли калия, калийсберегающие диуретики, а также другие действующие вещества, повышающие содержание калия в плазме крови, или пациенты с такими состояниями, как обезвоживание, острая сердечная декомпенсация, метаболический ацидоз. Если одновременное применение вышеуказанных препаратов считается целесообразным, рекомендуется регулярно контролировать уровень калия в плазме крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Гематологічний моніторинг.
Рекомендується здійснювати моніторинг кількості лейкоцитів з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Частіший контроль рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів із зниженою нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад червоний вовчак чи склеродермія) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть зумовити зміни картини крові. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку.
Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і у випадку застосування інших інгібіторів АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси, порівняно із представниками інших рас. Це може бути обумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.
Кашель. Сообщалось о случаях кашля при применении ингибиторов АПФ. Характерно, что кашель непродуктивный, продолжительный и исчезает после прекращения терапии. При дифференциальной диагностике кашля следует помнить о возможности развития кашля вследствие применения ингибиторов АПФ.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Деякі побічні ефекти (наприклад симптоми зниження артеріального тиску, такі як запаморочення) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і знижувати швидкість його реакції, що є ризикованим у ситуаціях, коли ці якості мають особливо велике значення (наприклад при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами).
Це, як правило, можливе на початку лікування або при переході від терапії іншими препаратами на лікування препаратом Кардиприл. Після прийому першої дози або подальшого підвищення дози не бажано керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом кількох годин.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другими видами взаимодействий.
Противопоказаны комбинации.
Методы экстракорпоральной терапии, в результате которых происходит контакт крови с отрицательно заряженными поверхностями, такие как диализ или гемофильтрация с использованием некоторых мембран с высокой интенсивностью потока (например, мембран из полиакрилонитрила) и ЛПНП-аферез с использованием сульфата декстрина - ввиду повышенного риска развития тяжелых анафилактоидных реакций (см. раздел «Противопоказания»). Если такое лечение необходимо, следует рассмотреть возможность использования другой диализной мембраны или другого класса антигипертензивных средств.
Комбіноване застосування препарату Кардиприл із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Комбінації, що вимагають запобіжних заходів.
Не рекомендовані комбінації.
Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин): слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.
Застосовувати з обережністю.
Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу. Рекомендовано регулярно контролювати сироваткову концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).
Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин). Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.
Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть зумовити зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.
Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію в сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно ретельно контролювати концентрацію літію.
Протидіабетичні засоби (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).
Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози в крові.
Еда.
Їжа істотно не змінює абсорбцію раміприлу.
Взяти до уваги.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією Кардиприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.
Гепарин. Возможно повышение концентрации калия в сыворотке крови.
Алкоголь. Расширение сосудов увеличивается. Кардиприл может усиливать действие алкоголя.
Соль. Повышенное потребление соли может ослабить антигипертензивный эффект Кардиприла.
Специфічн а гіпосенсибілізаці я. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.
Фармакологические свойства.
Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ); кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II–активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор), а також блокує розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин. Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується.
Інгібітори AПФ є ефективними навіть для пацієнтів з гіпертензією, у яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай, у популяції з гіпертензією та низькою концентрацією реніну) є нижчою, ніж у представників інших рас.
Фармакодинамика.
Прийом раміприлу спричиняє помітне зниження опірності периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.
Введення раміприлу хворим на артеріальну гіпертензію призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачи і стоячи, без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.
Максимальный антигипертензивный эффект при длительном лечении рамиприлом обычно наблюдается через 3–4 недели. Установлено, что при длительной терапии оно сохраняется в течение 2 лет.
У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і значного підвищення артеріального тиску.
У пацієнтів з вираженою недіабетичною або діабетичною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання термінальної стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього – потребу у проведенні діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів зпершими проявами недіабетичної або діабетичної нефропатії, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.
Проведені дослідження показали, що раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда (на 20 %), інсульту (на 32 %) або серцево-судинної смерті (на 26 %). Крім того, раміприл зменшує загальну смертність і виникнення потреби в реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяції і хворих на діабет. Раміприл також істотно зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігались у пацієнтів як з гіпертензією, так і з нормотензією.
Фармакокинетика.
У печінці відбувається пресистемний метаболізм проліків – раміприлу, в результаті якого утворюється єдиний активний метаболіт раміприлат (шляхом гідролізу, який відбувається в основному в печінці). Крім такої активації з утворенням раміприлату, раміприл глюкуронідується і перетворюється на раміприл дикетопіперазин (ефір). Раміприлат також глюкуронідується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислоту).
У результаті цієї активації/метаболізації проліків приблизно 20 % прийнятого перорально раміприлу є біодоступним. Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.
Після перорального прийому 10 мг раміприлу, міченого радіоактивною міткою, приблизно 40 % всієї мітки виводиться з калом і приблизно 60 % – із сечею. Після перорального введення 5 мг раміприлу пацієнтам з дренажем жовчних протоків із сечею та жовчю екскретувалася приблизно однакова кількість раміприлу та його метаболітів в перші 24 години.
Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату. Раміприл глюкоронід і раміприл дикетопіперазин складають приблизно 10-20% від загальної кількості, а неметаболізований раміприл – приблизно 2 %.
У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл екскретується у молоко.
Раміприл швидко абсорбується після перорального прийому. Як було встановлено за допомогою вимірювання кількості радіоактивної мітки в сечі, яка відображає лише один зі шляхів елімінації, абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Введення раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.
Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлу.
Зниження концентрації раміприлату у плазмі відбувається за декілька фаз. Напівперіод початкової фази розподілу та елімінації становить близько 3 години. Після цього настає перехідна фаза (з напівперіодом приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза, під час якої плазмові концентрації раміприлату є дуже низькими, з напівперіодом приблизно 4-5 днів.
Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією раміприлату з близького, але насиченого зв'язку з АПФ.
Незважаючи на тривалу кінцеву фазу виведення, після одноразового приймання раміприлу у дозі 2,5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийняття багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози, становить 13-17 годин.
Дослідження in-vitro показали, що константа інгібування раміприлату становить 7 ммоль/л, а час напівдисоціації раміприлату з АПФ – 10,7 години, що свідчить про його високу активність.
Зв'язування раміприлу і раміприлату з білками сироватки складає близько 73 % і 56 % відповідно.
У здорових осіб віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до кінетики у молодих здорових осіб.
При погіршеній функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб з нормальною функцією нирок.
При введенні високих доз (10 мг) при погіршеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.
Так само, як і в здорових осіб та пацієнтів з гіпертензією, після перорального прийому 5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.
Фармацевтические свойства.
Основные физико-химические свойства:
Кардиприл 2,5: тверді желатинові капсули розміром 2, синього/білого кольорів, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору;
Кардиприл 5: тверді желатинові капсули розміром 4, червоно-коричневого/білого кольорів, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору;
Кардиприл 10: тверді желатинові капсули розміром 4, синього/білого кольорів, вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.
Срок годности. 3 года.
Условия хранения. Хранить в сухом, недоступном для детей месте, при температуре не выше 30 °С.
Упаковка.
Кардиприл 2,5: по 10 капсул у блістері, по 1 або 3 блістери в пачці.
Кардиприл 5 или Кардиприл 10: по 10 капсул в блистере; 3 блистера в упаковке.
Категория отпуска. По рецепту.
Производитель.
Фламинго Фармасьютикалс Лтд.
Местонахождение.
Юридический адрес:
7/1, Корпорейт Парк, Сіон-Тромбай Роад, Чембур, Мумбай – 400071, Індія.
Адреса виробничої дільниці: Е-28, М.І.Д.С. Індустріальний район, Талоджа, Мумбаї 410208, Індія; Р-662, Т.Т.С., Індустріальний район, Рабале, Наві Мумбаї 400701, Індія.
Заявитель.
Ананта Медікеар Лтд.
Местонахождение.
Сьют 1, 2 Стейшн Корт, Імперіал Варф, Таунмед Роад, Фулхам, Лондон, Сполучене Королівство.
РАМИПРИЛ
Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.
Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Мы поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Казахстан, Грузия, Турция, Польша, Европа
